Spacenoology

Лев Поліщук (Leo Polishchuk) Інститут молекулярної біології і генетики АН України, Київ.

Маркус дивився на квітник. За три роки після смерті Марти квіти не заросли бур’янами, при тому, що Маркус до альпінарію майже не доторкався, тільки регулярно стриг траву на лужку… А турецькі нельки! Марта їх трохи посіяла скраєчку - вони розселилися по всьому альпінарію! Склад рослин зазвичай саморегулюється. Але це на лузі з різнотрав’ям, а тут альпінарій! Але тепер щось змінилося. Бутони квітів перестали розкриватися, скрізь зійшли суцільним килимом бур’яни.
Вночі Маркус довго не міг заснути і випив снодійне. Здається, випив двічі максимальну дозу… Опритомнів у дивному, дуже реалістичному сновидінні. У великому приміщенні, де він знаходився, поряд з ним піднявшись над довгим зміїним хвостом, згорнутим у вигляді плоскої спіралі, була чорна шестирука змія, причому долоні рук теж були схожі на голови, так що було не зрозуміло, чи шестирука вона, чи семиголова. Нижче подоби плечей, але вище за пару драконячих ніг, стиснутих на зразок дев’ятипалих кулаків, до зміїного тіла було прикріплено дивну півсферу.
- Ой, це ти, Маркусе? Доброго дня, Маркусе, я Марта…
- Вітання! Чого чого? Марта? Ти змія із шістьма руками?
- Так, я тепер така, після смерті на поверхні душею повернулася в тіло, яке мала ще до народження там двома людьми за планом інкарнації. І ти теж, до речі, така ж змія. Цікаво, а як ти опинився в моєму другому сплячому тілі-нейтроніді? Тут, у моїй келії, в підгрунті Земної кори?
- Я випив снодійне і заснув. Дивний сон…
- Тут світ нейтронід, Маркус, ми складаємося з живих нейтронітних мембран, це речовина нейтронних Зірок. Ми дуже міцні і термостійкі, тому всю цю рідку лаву навколо нас сприймаємо як прозоре прохолодне повітря. Маркус, я люблю тебе, просто до божевілля… І страшно тут страждаю через те, що тебе немає поряд… Я весь час літаю до тебе моїм нано-зондам, а потім риюся ним на нашому квітнику… Давай обіймемося!
- Я теж страшенно страждаю без твоїх обіймашок, Марто! Давай!

- А він заснув, а його душу захопили демони і прихакерили в це тіло! - пролунав тонкий голосок-писк звідкись зверху.
Під стелею пурхали дві маленькі медузки-нейтронідки.
- А що ви тут робите?
- А ми влетіли, коли демони в тілах змій Хімери Хаоса відчиняли тут двері і причепили до обох твоїх тіл-нейтронідів блокатори Душ! Вони й душу Маркуса спіймали і сюди прихакерили до сплячого тіла.
- Хімера Хаоса? Це ж у Тартарі, внутрішньому ядрі Землі! Хімеру фіксують Гекатонхейри, до Кінця Часів! Як таке могло статися? Там же охорона, спецслужба Ерешкігаль! Здається, я розумію, як ти тут опинився, Маркусе. Демони, напевно, захоплюють насамперед душі, які пов’язані узами із уже захопленими раніше жертвами. Особливо, якщо вони напилися кінських доз снодійного… Ех, була б я там жива, горіли б твої снодійні в каміні!
- Так, але якби ти була жива, мені б вони й не знадобились!
- У вас немає часу з’ясовувати стосунки! Потрібно відчинити двері, щоб сюди влетіли стрекалки-відмички Бекар-Кута! - знову пискнула медузка.
– Це ще хто такий?
- Це великий герой, Ерешкігаль сказала, що він Ловець Зірок! Його запросила Ерешкігаль, а він насинтезував стрекалок-відмичок, а ті скрізь шурхають і вбивають блокатори Душ!
Змія-Марта поповзла до дверей і відчинила її навстіж. За порогом лежало кілька маленьких нейтронідних дронів, деякі з яких намагалися рухатися.
- Це стрекалки, вони голодні, в них майже немає амброзії! - Запищала одна з медузок, - У тебе є амбрик, хоч би один?
Є, ага, зараз! Марта дістала з полиці маленьку капсулу з амброзією - надтекучим нейтронітом і підповзла до стрікалок, що лежали на підлозі за дверима. Амбрики, як відомо, у Внутрішньозем’ї використовуються не тільки як гроші, а й як їжа.
- Маркусе, я хочу сказати тобі дещо, перш ніж ми позбавимо тебе блокатора… Друга половина моєї душі в тілі дівчини, в Женеві, або десь там поряд, але це десь там… Не знаю де саме, і як її звуть, знає лише друга половина моєї душі. Можеш спробувати там мене знайти… Але ми там один одного не впізнаємо, і звуть мене якось інакше… Є тільки одна надія. Можливо, якщо ми побачимо один одного випадково… Це буде ніби…
- Взаємне кохання з Першого Погляду! Марто! Я там тебе знайду! А ти прошепчеш мені потім патернами, в напівсні, як ти іноді робила, чи тебе я знайшов?
- Ну, по-перше, я не знатиму про це. По-друге, навіть якщо дізнаюся, не прошепчу, навіть не сподівайся. Але ти не помилишся! У такому помилитися неможливо. І, крім того, я цією моєю половинкою знову повинна заснути і реінкарнуватися - десь там народитися знову людиною…
- А як же наш квітник?
- А ти сам що, зовсім безрукий? Візьмеш сапку, лопату - вперед!
Марта проколола мембрани амбрика шипами-хоботками стрекалок, щоб вони напилися амброзії. Після цього стрекалки напали на півсфери-блокатори, які відразу з обох її тіл впали мертвими на підлогу. Хакерське налаштування трильйонів нуклонних соул-конекторів тіла нейтроніди зникло і сформувався негативний таксис для душі Маркуса. На той час рідні гліканові конектори на ліпідних рафтах трильйонів клітин земного організму повернулися у досить стійкий стан після завершення токсичної фази снодійної дії. З ними відразу відновили коннект трильйони компонентів Душі Маркуса і він одразу повернувся з другого нейтронітного тіла Марти в рідне спляче людське тіло. Так завершилося його дивне сновидіння.
Через добу Маркус закінчив сапання квітника і вже вантажив у багажник свою валізу.
- Привіт, куди зібрався, Маркусе? – запитала Сільвія, цікава симпатична сусідка, яка недавно дорого зняла сусідній особняк.
- Привіт. У відпустку. У Женеву. Сподіваюся, повернуся не один! Чао!
- Хмм, це ж треба… - прошепотіла Сільвія вслід Маркусу, що від’їхав у авто. - А я саме сюди з Женеви приїхала… Давно там не була… Піду, зберу речі.