Spacenoology

Фрагмент із повісті “Атруа ексчінч”

Лев Поліщук. ІМБіГ АН України, Київ.

Подорож на планету біля однієї з зірок в Малій Магеллановій Хмарі, що нагадувала незвичайно реалістичне сновидіння, почалася без попередження, коли Маркус і Сільвія заснули у своєму ліжку і майже одразу прокинулися в іншому світі. Прокинулися вони на сусідніх лавках у тілах дуже великих осо-бджоло-джмелів, у стільнико-подібній споруді з переплетених подіб прутів, промазаних глиною і покритих поверх глини тонким шаром воску. За кришталево-прозорим вікном було видно неприродно виразні перлинні хмари на тлі синього неба. Легкість рухів свідчила про слабку гравітацію, а густа щільна атмосфера створювала відчуття вітерця при кожному русі. Третьою істотою в приміщенні був величезний крилатий мураха, майже такого ж розміру, як і осо-бджоло-джмелі, що сидів по-мурашиному, прогнувшися у спині, розкинувши в сторони чотири задні ноголапки, а передні руколапки схрестив на хитиноїдних грудях. Пролунало шипіння-свист-дзижчання, яке виявилося промовою Мурахи. Це активізувався авто-перекладач, прикріплений до його плеча, який і видавав ці звуки, а потім почувся переклад цієї комашиної мови на англійську.
- Вітаю, панове! Я Човночник.
Маркус і Сільвія намагалися говорити, але спочатку не видавали ані звуку, проте в обох активізувалися авторперекладачі і перевели їх нейронні сигнали з мовних субгангліїв з англійської на бджолиний стрим у вигляді шипіння-свиста-дзижчання, а потім вимовили їх ще й англійською через динаміки.
- Дуже приємно, раді познайомитися, Маркус, Сільвія – прозвучали одночасно відповіді Маркуса та Сільвії. - А чому ми не в мікрозондах-нейтронідах, а в цих тілах? – запитав Маркус.
- Зонди для вас ще добудовуються. Там потрібна спеціальна структура для точної відправки технологічної інформації в детермінаційну віртуальну пам’ять ваших душ, яка існує в трансцендентній основі буття. Так, до речі, Маркусе, ти опинився в тілі чоловічого роду, а Сільвія – жіночого.
- Ага Ясно. - зраділа Сільвія. - Треба почекати. І, тобто, я, на кшталт, бджоломатка, а Маркус, ніби, трутень…  А можна вийти, подивитись, що тут і як? І, до речі, питання! Цими нашими прозорими крилами можна тут літати?
– Не знаю, я тут, на поверхні, на пташиних правах, як і ви. У чужому тілі, реально, з хакерським підключенням моєї душі лише до мислячої та мoтoрнoї популяції нейронів головного ганглія. Зазвичай я живу в структурі полі-нейтронітного зонду, в техно-центрі розробників, в основі кори планети. Ааа, втім… не поспішайте, вас і так зараз запросять до офісу. І там вам усе пояснять.
– Однак, цікаво. Тут яскраві, соковиті, насичені кольори у всіх предметів! – зазначив Маркус.
- Хіба? Я б не сказав, - відповів мураха-Човночник. - Думаю, це, скоріше, особливості вашого типу фасетчастого зору.
- Ааа, ну так, мабуть, дуже може бути…
Сільвія відчинила шестикутні двері і вийшла-виповзла на балкон, за нею вийшов-виповз Маркус. Слідом за ними на балкон вибрався і Мураха-Човночник. Балкон був одним із багатьох інших, при комірках-кімнатах на вертикальній стіні високої будівлі-стільника. Поряд із будівлею текла не широка річка з багатьма містками, на одному березі якої до горизонту простягалися плантації величезних подоб рясно квітучих бромелій, а на іншому березі, теж до горизонту - плантації рослин, що нагадують величезні лопухи. Плантації кишіли працюючими на них осо-бджоло-джмелями та подобами крилатих мурах. Осо-бджоло-джмелі методично збирали в квітах нектар і пилок, а мурахи на лопухах за річкою працювали зі стадами величезних попелиць, збираючи з них солодку падь. Цікаво було також розглядати на тлі неба вгорі тарілкоподібну надбудову над верхніми поверхами будинку-сота.
– Там у них офіс, до нас уже звідти летять! - сказав Мурашка-Човночник.
Група з семи осо-бджоло-джмелів прилетіла і зависла на рівні балкона, один з них опустився на балкон.
- Вітаю! Наші налаштування вдало спрацювали, ви прокинулися в цих тілах. Побудете в них, доки готуються вам нуклонітні тіла-зонди. - Вимовив головний осо-бджоло-джміль. - Ви вже вмієте ходити, але я не раджу вам намагатись літати, цьому треба вчитися. Будь ласка, будьте обережні, господарі цих тіл сподіваються, що з ними не станеться жодних неприємностей. Ми вас доставимо в Офіс, підходьте, будь ласка, по черзі до краю балкона!
Так, по черзі, їх підхопили під руко-лапки по двоє осо-бджоло-джмелів з двох боків і, під гуркіт крил, потягли вгору, на балконну терасу Офіса.

8.
Дископодібна будова над дахом стільника-будівлі складалася з двох подоб тарілок, з яких верхня була перегорнута, у яких вирізане дно у вигляді кіл, і які були, ніби, “надіті” цими круглими отворами на спеціальний центральний циліндричний стовбур, що проходить через структуру всієї будівлі, аж звідкилясь із-під землі. Верхня “тарілка” була піднята над нижньою так, що по всьому кільцевому периметру своєрідної кільцевої балконної тераси Офісу відкривався чудовий краєвид на околиці.
На балконній терасі була стійка-стіл зі спеціальними стільцями, седальця яких були виконані з тонких переплетених лозин у вигляді підков. Це було зручно, оскільки на таке седальце було зручно сісти середніми лапками, проріз підкови був якраз на рівні талії, а черевце опинялося нижче. Ного-лапки спиралися на спеціальні педальки-підставочки, а верхні руко-лапки дозволяли оперувати з посудом зі стравами на столі-стійці. Вся компанія сіла на стільчики, а головний осо-бджоло-джміль розставив на стійці склянки з коктейлями.
- Пригощайтеся, це коктейль на основі соку плодів Мангоїда Шляхетного з додаванням зброженого нектару пряних орхідей, сподіваюся, вам сподобається! - звернувся головний осо-бджоло-джміль до Маркуса та Сільвії.
Потроху розпочалася розмова, в якій взяли участь усі, окрім мурашки-Човночника. Човночник відійшов до поручнів балкона і розглядав обрій. Електронні перекладачі оригінально перекладали назви рослин, а також імена присутніх. Ім’я Човночника звучало у перекладі як “Чувак”.
- Отже, ми знаємо, що у вас є колективні та поодинокі перетинчастокрилі комахи, але вони лише використовують стереотипні кустарні технології, які абсолютно незмінні та підтримуються на рівні інстинктів, - сказав головний осо-бджоло-джміль на ім’я Джжувс.
- Так! - відповів Маркус, - Бджоли будують стільники з воску в Вуликах, в частині стільників є перга - спресований пилок квітів, там живе розплід - личинки, в частині зберігається мед зі згущеного квіткового нектару.
- А як довго розвиваються немовлята, тобто, еее… розплід?
- Ой, не пам’ятаю… Здається, близько 8-10 діб від відкладання яйця до ляльки та 12-14 діб - дозрівання. Потім – вихід молодої бджоли.
- І що далі? Довго триває навчання?
- Важко сказати. На мою думку, більшу частину часу вони живуть у вулику, спостерігають за дорослими, потім починають допомагати вдома і тільки потім вилітають збирати нектар і пилок.
- А яке співвідношення чоловіків, жінок?
- Одна матка, один трутень… І десятки, сотні тисяч робітників бджіл із жіночим генотипом…
- Ясно … Це жах … Ми живемо тут парами, в любові, багато років, у нас в середньому по двоє-троє дітей, немовлята-личинки розвиваються до виходу з кокона - близько року, навчання й виховання триває від п’яти до десяти років, залежно від глибини освіти. Є вища освіта, наукова освіта… У нас розвинена технологічна цивілізація… Ми її вдосконалюємо! Мм-так… І інші раси ми маємо. Оси, Мурахи. Є цілий величезний материк, на якому живуть північно-західні білі осо-бджоло-джмелі, кілька країн з різними бджоло-мурахами, білими на півночі, сірими на півдні, жовтими на сході та чорними на півдні. А з півдня до них примикає інший, тропічний материк, на якому живуть чорні осо-мурахи та осо-бджоли.
– А у вас є такі типи життя, як у нас? Ну, хребетні всякі? - запитала Сільвія.
- Еее… Не хотів вас засмучувати…
- Та гаразд! Засмучуйте! ми потерпимо. – попросив Маркус.
- Добре. Наш материк не такий величезний, знаходиться у північній півкулі, від тропіка до полюса. А вони живуть на сусідньому з нами материку у південній півкулі. Вони мають цілий материк з усіма кліматичними поясами від Екватора до майже полюса. Вони дуже численні, дрібні, злі та абсолютно не креативні. Ми називаємо їх мишохедами. У кожного є маленька голова, дві ручки, дві ніжки. Вони бігають двома ніжками, і тримають рівновагу. Можуть високо стрибати. Вони відробляють стереотипні реліктові кустарні технології, роблять стандартні набори інвентарю з деревини, риють підземні пуебло або будують із глини надземні, з конічними дахами з листя. Деякі у своїх підземних пуебло будують печі та вміють там запалювати вогонь. У них є плантації зернових злаків та якісь карликові плодові рослини. Але це абсолютно стереотипно, без найменшої креативності, лише на рівні інстинктів. І ще деякі види мишохедів вирощують гриби в підземних камерах. У цьому вони схожі на колективних тарганів, які живуть поруч із ними на тому ж материку.
– На термітів? На Землі теж є такі. Живуть під землею, влаштовують підземні плантації грибів, збирають туди тирсу деревини, поливають, потім збирають урожай…
- Ну так, тільки грибні плоди спочатку їдять головні терміти… Потім їх злегка перетравлені фекалії поїдають солдати та старші робітники, потім уже недоперетравлені фекалії цих каст доїдають нижчі касти… А з фекалій нижчої касти вони будують міцні стіни своїх термітників. .
- На Землі у термітів теж так… А у мишохедів такого немає, я сподіваюся?
- Здається ні, ми поки що не помічали.
- А давно вони з’явилися, мільйон років тому, мабуть?
- Еее… Терміти близько 80 мільйонів років тому, а мишохеди - 40 мільйонів років тому.
– А коли з’явилися ваші колективні комахи? - запитала осо-бджоло-джмеліха Джжуззеппіна.
- Наскільки я пам’ятаю, це було в Крейдовому періоді… наші колективні оси сформувалися…, на мою думку, близько 100 мільйонів років тому. А колективні таргано-терміти – понад сто двадцять мільйонів… - відповів Маркус.
- Наш рік приблизно дорівнює вашому за тривалістю, а доба теж приблизно така, як у вас. – Додала Джжуззеппіна. – Метрики часу ми визначили за таблицею піврозпаду деяких базових радіоактивних ізотопів, які нам повідомив Чувак. А ваші міри довжини та ваги виведені за даними про фактичний розмір деяких відомих молекул.
- Це добре, - сказав Маркус. – А які у вас океани?
- Океани? Ви маєте на увазі глибокі рифтові долини, що наповнені водою? Їхня ширина в середньому близько п’ятисот кілометрів, за вашими мірками. Але ми визначили, що їхня сумарна ширина поступово збільшується, приблизно на три-чотири міліметри на рік. Щоправда, це на межі помилки виміру… Тобто, об’єм планети поступово збільшується, а поверхня розширюється за рахунок морського дна… Якщо виміри нам не брешуть.
– Цікаво, звідки береться додатковий об’єм? - запитала Сільвія.
- Ну як же, це відомо. - сказав осо-бджоло-джміль на ім’я Жжаре. - Солярити кожні 12 років притягують з-під хромосфери нашого Сонця через жерла вулканів у мантію до своїх міст контейнери із надрідким нейтронітом, це їхня їжа. В результаті, після метаболічного розпаду цього нейтроніту, у мантії утворюється величезний новий обсяг кремнію, сірки, алюмінію, азоту, кисню, кальцію та інших низькоергічних ядер елементів середини періодичної таблиці. Зростає і об’єм, і маса планети. Але, теплова енергія має видалятися через поверхню! Для цього в мантії організовано конвекцію, яка породжує тектоніку.
- Ага зрозуміло. – сказав Маркус, - Зростає маса планети, збільшується сила тяжіння. Тому в нас, на Землі, зараз не можуть літати такі великі комахи, які літали кілька сотен мільйонів років тому.
- Це так. Ми б у вас навіть і повзати не змогли б. – додав Жжаре. - Отже, океани у нас поки що маленькі, зате загальна площа суші - не менша, ніж у вас.
- А таке запитання… - запитав Маркус. - Що, Чувак вам нічого не розповідав про земних комах?
- Ну чому ж. Загалом, трохи повідомив. Він, взагалі, дуже небалакучий… Тобто, мабуть, не хотів нас засмучувати…
Зазвучали різкі звуки зумерів, дах почав швидко опускатися до якоїсь певної висоти, потім проріз автоматично затягнуло прозорою плівкою зі спеціальних вертикальних ролет. Зазвучало попередження через динамік, яке перекладачі не перекладали.

Джжувс зробив оголошення.
- Так, все перекривається, буде неприємний момент - до нас заносить хмару сарани. Це через сильний вітер.
- Хмару сарани?
- Так, вона сама. Це теж із того материка. Вона розмножується там на гірських луках і іноді вилітає, а вітер заносить її до нас. На всіх плантаціях наразі одягають захисні костюми. Потрібно обробити плантації.
– Вони їдять рослини?
- Вони всеїдні.
Плівка, що затягнула балконний просвіт на терасі, була не ідеально прозора, але було видно, як з лопухів за річкою мурахи-роботяги несли попелиць, які були розміром з вівцю, до якихось підземних притулків. А на ближньому березі мурахи у спецкостюмах почали обприскувати бромелії якимось розчином.
– Цікаво, чим це вони обприскують? - Запитала Сільвія у Жжаре, що стояв поруч.
- Карбофосом. Ці рослини потім будуть викинуті, але насамперед їх зжере сарана.
- Йой, яка шкода! Мабуть, великі збитки?
- Ні, збитки невеликі, це все застраховано. Тим більше, що в них відцвітає вже вершина колосу, їх все одно вже час міняти. Ми ще й заробимо на страховці. Завтра-післязавтра їх усі вивезуть на спец звалище для утилізації в компост. А на їх місце завезуть нові з розплідника, з бутонами, що майже розпустилися, в основі кожного колосу. А оно там – шпинати-крупнолісти, – Жжаре махнув руколапкою у бік лопухів за річкою, – буде збиток, бо, після заміни, з розплідника привезуть розсаду, яка потребує більше двох тижнів зростання до кондиції. Стадо доведеться годувати спеціальними сумішами.
- Ага, а сарана наїсться карбофосу і помре?
- Нуу, загалом, так.
Мурахи за річкою закінчили евакуацію попелиць, зачинили двері в льохи і, одягнувшись у захисні костюми, теж поспішно обприскували шпинато-лопухи карбофосом. Через кілька хвилин горизонт потемнів, насунулася темна хмара. На цей час поверх плівки, що затягнула проріз балконо-тераси, розгорнулася також подібність сітки-рабиці. Мурахи по обидва боки річки перестали обприскувати рослини і швидко сховалися в душових приміщеннях укриттів, щоби змити в каналізацію карбофос зі своїх захисних костюмів.
Особини сарани виявилися більшими за розміром, ніж осо-бджоло-джмелі. Перші, незвичайно величезні особи сарани долетіли до балконної тераси, деякі з силою ударялися об сітку і падали вниз, потім насунулася основна частина хмари. Багато комах схопилися за поверхню сітки на вікнах і намагалися її гризти, але потім швидко відлітали. Саранчуки почали опускатися на рослини плантації та активно жерти зелену масу. Спочатку все йшло за планом, але раптом, осо-бджоло-джмелі, що дивилися в проріз крізь плівку і сітку один за одним завмерли, а Джжувс навіть у серцях видав деякі звуки, які були перекладені якось, типу: “Ну твого ж трутня!..”.
- Ото ж гадство!.. За саранами летять крилаті осо-мурахи - нелегали.. - Вимовив Джжувс, - зараз теж потруяться, а нам відповідати!..
- І що? Що у цьому страшного? - поцікавилася Сільвія?
- Як що? Це ж кодекс, ставлення до нелегальних мігрантів! Кримінальна відповідальність! Ото жжж… Це все Трутін із Воле-Рабійської клепто-деспотії каламутить! Його спецслужби зараз скрізь влаштовують штучну міграційну кризу! А карбофос, до речі, - це ще й бойова отруйна речовина!

9.
- Спец-нано-зонди для вас у Центрі розробок будуть готові за годину. Це в основі планетарної Кори. Я пропоную спуститися пожежною шахтою до підвалів. Там є кімнати з кушетками. Вип’єте снодійні та заснете, а прокинетеся вже в тих ваших нових нейтронітних зондах. А в ці тіла повернуться їхні господарі – наші співробітники. Вони юристи, будуть тут дуже доречними.
- А чому по пожежній шахті?
- Тому що спіральною естакадою буде довго, літати ми не ризикнемо, ліфти зупинені на ремонт. - Джжувс відчинив одну з дверцят і ввімкнув світло в пожежній шахті. - Підходьте!
Осо-бджоло-джмелі знову брали Маркуса, Сільвію і Чувака під руко-лапки і під громовий гуркіт крил спускалися в глибину пожежної шахти. Так і спустилися в підвальний вестибюль, з якого, відчинивши двері, пішли галереєю з тьмяними лампами, що де-не-де палали.
- Ой, тут дірки у стіні біля підлоги! – помітила Сільвія.
- Ага, так, - відповів Жжаре. - Це півроку тому сюди проникали мишохеди. У нас через них були проблеми. Вони докопувалися до складу перги і сильно там напсували. А найбільша неприємність була, коли в деяких упаковках клієнти знайшли їх послід і пару трупиків, що протухли… Їх тут ми ретельно потравили. Просто, ці дірки поки що не заклали. Ми замовили великий контейнер протруєного прополісу, але його ще не доставили.
- Ой, сподіваюся, вони сюди не проникли знову… - Вимовила Сільвія з побоюванням.
Прийшли до чергового приміщення з кушетками та стільцями біля столу та барної стійки.
Залишалося ще півгодини, і Маркус поцікавився тутешньою політичною системою.
- А як у вас організовано суспільство? Демократія, диктатура?
Відповів Жжаре.
- У нас у країні, а також у частині найпросунутіших країн поки що демократія, яка складно організована. У цих країнах розвиваються креативні технології. Але є ще кілька країн, де є елементи диктату, які зазвичай маскуються під демократію. Зазвичай, там у демократії великі системні порушення та корупція. З технологіями в них гірше. А є й цілком диктаторські держави – клепто-деспотії. Вони абсолютно корумповані. Деякі з них прикриваються псевдо-теократическими декораціями. Там зазвичай правлячі клани відгороджені від малоосвіченого простого люду проміжними кланами послужливих силовиків. Вони часто влаштовують війни.
- Хм. Цікаво. У нас, фактично, приблизно те саме. А чи буває так, що десь народ повстає і починає будувати демократію?
- Так буває. Ось зараз, древній народ синьо-жовтих осо-бджоло-джмелів однієї країни повстав проти Воле-Рабійської клептодеспотії, а та напала всією своєю армією. Усі думали, що буде розгром за кілька діб! А вони борються вже два роки! Ми їм допомагаємо зброєю, боєприпасами, просто грошима, вони мають шанси перемогти.
- Думаєте, вони переможуть?
- Не знаю. Тут є один неприємний нюанс.
- Що, хтось встромляє палиці у колеса? При постачанні зброї?
- Як ви здогадалися? Так, є у нас у країні така політична сила… У них на чолі - такий собі старий блідо-рудий шершень. Диктатор за вдачею. Має велику агресивну мафіозну групу підтримки та чомусь користується симпатією багатьох виборців. Намагається обратися у президента, причому має високі шанси перемогти.
– У нас є щось подібне. Цікаво, а що буде, якщо скрізь буде клепто-деспотія? І вже не буде демократії?
– Нууу… Думаю… Зупиниться розвиток креативних технологій… Так! Це так! Ми перестанемо розвиватися та почнемо деградувати! І станемо декількома видами колективних перетинчастокрилих комах із реліктовими технологіями… На рівні інстинктів…
- А ми станемо мишохедами. – резюмував Маркус. - У нас також є один такий мафіозний лідер-деспот у головній демократичній країні. І також користується симпатіями виборців. Але в нього тепер дуже великі неприємності.
- Цікаво, це, мабуть, таке Всесвітнє явище? – додала Сільвія. - Розвивається, розвивається цивілізація, потім раптом перемагає світова клепто-деспотія, і деградує все в нерозумні релікти?! Ні, це мені не подобається! Потрібно з цим щось робити!
- Обов’язково! - промовив Жжаре. - Але ж ми тепер про це знаємо! А попереджений – значить, озброєний!
- Уявіть собі, у нас є така сама приказка!
- Думаю, ця приказка є у всьому Всесвіті.